На березі однієї великої річки жив рибалка зі своєю сім’єю. Колись його справи йшли добре, але ті часи залишилися в минулому. Тепер річка приносила все менше риби, снасті старіли і, оскільки новий човен купити не було на що, рибалці доводилося мало не кожен день починати з її лагодження.
Чи варто боятися змін?
Одного разу повз тих місць проходив старець і попросився до рибалки переночувати. Прийняли його радо, нагодували вечерею, хоч їжі ледь-ледь вистачило на всіх, і підготували для нього найзручніше місце в будинку.
На ранок, зібравшись йти, старець запитав, чим йому віддячити господарям за домівку і їжу. Рибалка бачив, що старець зовсім небагатий, тому тільки посміхнувся і сказав:
– Бачу, людина ти мудра і багато чого побачив. Дай же мені в подякупораду – як вибратися з убогості, і цього буде досить.
– Добре, – погодився старий. – Щоб вибратися з убогості, утопи свій човен!
Сказав і з тим пішов, тільки його й бачили.
Не понял рибалка такого ради, тільки плечима знизав: «Може, старець-то з розуму вижив? Як же я утоплю човен – ми і зараз ледве видобуваємо їжу, а без неї і зовсім від голоду помремо … »
Чи не пішов рибалка раді, жив як раніше, бідував все більше – ось уже і без вечері часто вирушала спати вся його сім’я.
А одного разу, в сильну бурю, його старенька стара човник розбилася, сам рибалка ледь-ледь уцілів.
Посиділи, погорювали, але робити нічого – зібрали свої скромні пожитки і знялися з насидженого місця, пішли вниз по річці шукати долі.
Чи довго, коротко, привела їх річка у великій рибальське селище.
Скільки ж там було човнів! І великих шхун, і зовсім маленьких човників.
Мимоволі раділо серце рибалки, коли він дивився на них! Але своєю-то у нього не було і купити було нема на що.
Сидів рибалка на березі, дивився на чужі човни і журився.
Довго він так сидів і між своїх сумних дум став помічати: той човен потребує ремонту, і оту непогано б поєднувати, а ця взагалі ось-ось розвалиться, якщо терміново її не починаєш …
І став рибалка човна ремонтувати, вже це-то він умів чудово! Скільки йому довелося колись провозитися зі своєю, вивчити цю справу у всіх подробицях, що, сам того не помітивши, став він прекрасним майстром!
Роботу його швидко оцінили і скоро в селищі про нього слава пішла: творить, мовляв, людина чудеса, човни лагодить – краще нових стають!
Потяглися до нього і здалеку люди.
Трохи часу минуло, зміг він і будинок новий купити, та не руїна, а добротний, з красивим садом. І грошики стали водитися, а вже про голод в родині ніхто вже й не згадував.
– Добре, – погодився старий. – Щоб вибратися з убогості, утопи свій човен!
Сказав і з тим пішов, тільки його й бачили.
Не зрозумів рибалка такої поради, тільки плечима знизав: «Може, старець-то з розуму вижив? Як же я утоплю човен – ми і зараз ледве видобуваємо їжу, а без неї і зовсім від голоду помремо … »
Не прислухався рибалка до поради, жив як раніше, бідував все більше – ось уже і без вечері часто вирушала спати вся його сім’я.
А одного разу, в сильну бурю, його старенький старий човник розбився, сам рибалка ледь-ледь уцілів.
Посиділи, погорювали, але робити нічого – зібрали свої скромні пожитки і знялися з насидженого місця, пішли вниз по річці шукати долі.
Через деякий час привела їх річка у велике рибальське селище.
Скільки ж там було човнів! І великих шхун, і зовсім маленькі човники.
Мимоволі раділо серце рибалки, коли він дивився на них! Але своєю-то у нього не було і купити було нема на що.
Сидів рибалка на березі, дивився на чужі човни і журився.
Довго він так сидів і між своїх сумних дум став помічати: той човен потребує ремонту, і оту непогано б відновити, а ця взагалі ось-ось розвалиться, якщо терміново її не полагодити…
І став рибалка човни ремонтувати, це-то він умів чудово! Скільки йому довелося колись провозитися зі своїм, вивчити цю справу у всіх подробицях, що, сам того не помітивши, він став він прекрасним майстром!
Роботу його швидко оцінили і скоро в селищі про нього слава пішла: творить, мовляв, чоловік чудеса, човни лагодить – краще нових стають!
Потяглися до нього і здалеку люди.
Трохи часу минуло, зміг він і будинок новий купити, та не руїни, а добротний, з красивим садом. І грошики стали водитися, а вже про голод в родині ніхто вже й не згадував.
Тоді тільки рибалка згадав того старця з його радою втопити човен і зрозумів, якими мудрими були його слова!
– Так часто буває, – сказав Місяць, – людина чіпляється за старе до останнього, боячись змін більше, ніж звичних бідності і смутку.
А зміни, з чого б вони не починалися, завжди приносять добрі зміни. Особливо, коли людина готова це побачити і прийняти.
